Міністерство доходів і зборів України порахувало, що з початку року вітчизняні підприємства вивели з України в 
юрисдикції з низькими податковими ставками 33 мільярди гривень.
Теоретично, перекриття схем, що дозволяють мінімізувати оподаткування з застосуванням офшорів може компенсувати недобір податків в поточному році і збільшити доходи в наступному, але, як показує практичний досвід, політика фіскальних органів в цьому питанні вкрай неефективна.
Наявність “політичної волі” на боротьбу з офшорними операціями ще не вирішує проблему, оскільки для цього потрібне впровадження ефективних і розумних рішень. З останнім в уряду значні проблеми.
Проблема виведення з України прибутку вітчизняними підприємствами в офшорні зони – більш коректніше, юрисдикції зі значно нижчими податковими ставками – для державного бюджету є просто катастрофічною.
Не в останню чергу саме через неї доходи держбюджету України в 2-3 рази нижчі, ніж бюджетні надходження в Греції, Польщі, Угорщині, тобто країнах, де економічний потенціал і населення значно менше, ніж України.
Абсолютна більшість вітчизняних ФПГ, а від останніх років й значна кількість підприємств середнього розміру, контролюється резидентами офшорних юрисдикцій та/або мають з офшорними компаніями тісні господарські відносини. Як правило, хоч і не обов’язково, метою такої організації бізнесу, є мінімізація оподаткування в Україні.
Наразі популярністю користується механізм створення в офшорах материнських компаній, “дружніх” контрагентів, посередників та різних консалтингових структур. В спрощеному вигляді суть цих схем полягає в тому, що завдяки материнським компаніям можна продавати бізнес без оподаткування в Україні та виводити дивіденди.
За рахунок офшорних контрагентів та посередників досягається роздування відшкодування ПДВ і виведення прибутку. Консалтингові ж компанії орієнтовані на розмивання бази оподаткування.
В останній час ситуація ускладнюється – намітилася тенденція до створення в офшорних зонах банків, страхових та лізингових компаній, а це вже якісно новий рівень мінімізації оподаткування вітчизняним бізнесом.
За такої ситуації якби тісно не була влада інтегрована з потужним бізнесом, проте допустити розростання цього явища вона вже не може, оскільки просто залишиться без фінансової бази.
Крім того, пішовши на досить болюче для бюджету рішення про зниження ставок ключових податків, влада має справедливе право вимагати навіть від лояльних ФПГ зменшити практику виведення коштів в офшори.
Власне, діяльність Мінзборів свідчить про те, що уряд дійсно взявся дану справу. Перегляд договорів про уникнення подвійного оподаткування з Кіпром і Мальтою, прийняття закону про внесення змін до ПКУ щодо трансфертного ціноутворення, нові підходи щодо визначення митної вартості, а також нещодавнє приєднання до Глобального форуму з прозорості та обміну інформацією свідчать про те, що КМУ отримав політичну волю щодо боротьби з офшорами.
Це є значним досягненням, оскільки без підтримки АП і президента реалізувати таке рішення в нашій країні навряд чи можливо.
Але з іншого боку, самої підтримки недостатньо для прогресу, якщо вона не буде підкріплена ефективними рішеннями. Якраз в цьому, політиці уряду бракує системності і логіки. Борючись з відтоком прибутку за кордон, він створює умови, за яких бізнесу використання офшорних схем стає вигідним.
По-перше , з цього року докорінно змінився механізм сплати податку на прибуток. Підприємства з річним доходом від 10 мільйонів гривень мають щомісяця сплачувати авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі не менше 1/12 нарахованої до сплати суми податку за попередній рік.
Дане рішення є найкращим і найефективнішим стимулом для мінімізації прибутку, в тому числі із використанням юрисдикцій зі зниженими податковими ставками на прибуток.
Будь-яке підприємство, очікуючи погіршення кон’юнктури в наступному році – а в Україні подібні настрої панують постійно, буде намагатися будь-якими шляхами мінімізувати базу оподаткування в поточному році, оскільки вона є основою для податкових платежів в ті майбутні і не досить сприятливі періоди.
По-друге, скасувавши в ПКУ більшість податкових послаблень для інвестицій, уряд сформував модель, за якої інвестиції оподатковуються за ставкою 19%.
За таких умов підприємству легше вивести з України прибуток в офшор і звідти фінансувати інвестиції в Україні. Власне, структура ПІІ засвідчує, що більшість вітчизняних підприємств так і роблять.
По-третє, жорсткі вимоги до продажу валютної виручки, а тепер і будь-яких доходів в іноземній валюті, а також перспектива запровадження ще й податку на купівлю валюти спонукають експортерів до виведення господарські операції за межі України, і збереження там максимально можливої частини свої доходів.
І роблять вони це не через політичні міркування, а через те, що більшість експортерів мають досить значні зобов’язання в іноземній валюті, тому маніпуляції НБУ завдають їм значних збитків.
Створивши такі стимули для виведення прибутку в офшорні зони, уряд тепер починає боротися з цією практикою. Але тут криється ще одна проблема, що пов’язана з визначенням об’єкта, з яким він намагатиметься боротися.
Оптимізація оподаткування, на відміну від ухиляння від оподаткування, ‑ це досить аморфне явище. Досить складно провести межу між законними і незаконними схемами оптимізації.
Наприклад, в країнах ЄС функціонують консалтингові компанії, які розроблять для підприємств індивідуальні схеми оптимізації оподаткування, і довести, що вони спрямованні на уникнення сплати податків контролюючим органам досить складно.
Для того, щоб зменшити обсяги втрат бюджету від схем оптимізації оподаткування, в європейських країнах було впроваджено спеціальний термін “агресивна оптимізація оподаткування”.
Але чи є офшорні схеми елементом такої практики визначають контролюючі органи за допомогою аналітичних методів. Нескладно уявити, чим може закінчитися надання таких прав вітчизняним фіскальним органам в Україні.
Висока ймовірність того, що ФПГ, маючи вплив на податкову, й надалі будуть уникати претензій з боку держави, а от всі інші опиняться в зоні ризику, адже не кожна юрисдикція з нижчими податковими ставками є офшором і не кожна операція з резидентом цієї юрисдикції спрямована на мінімізацію оподаткування.