Який же він, сучасний музичний педагог? Сьогодні в світі панує методологічний плюралізм у підготовці музичних фахівців. Проте, можна виділити чотири основні методологічні напрямки.
Так, національна парадигма спрямована на соціалізацію майбутніх вчителів, засвоєння ними загальнолюдської, національної культури і подальшого використання в навчальному процесі як творів світового мистецтва, так і національного. Гуманістична основа вивчення музики визначає необхідність формування ціннісного ставлення педагогів до мистецтва. Аксіологічні підходи передбачають розширення мистецької обізнаності педагогів, переживання духовних цінностей, духовну самореалізацію. Екзистенційно-емоційна спрямованість мистецького педагогічного навчання розглядає його орієнтири на життєвий досвід, внутрішній світ, самопізнання тощо.
Одним з головних напрямів організації педагогічного навчання музики є формування у майбутніх вчителів професійної компетентності, яка полягає у поєднанні психолого-педагогічних, загальногромадянських та музично фахових навичок, що мають бути взаємно узгодженими та забезпечувати гармонійне формування особистості вчителя музики. Деякі вчені виокремлюють також оркестрово-методичну (інтегративна якість вчителя, згідно якої він має бути готовий виконувати функції керівника музичного колективу), музично-виконавську (проявляється у здатності до виконання художньої інтерпретації в різних видах музичної діяльності), концертмейстерську та мистецьку (здатність до світопереживання, створення творчого стилю життя) компетентності.
Окремо виділяється полі художня компетентність, яку розглядають як здатність вчителя музики до полі художнього виховання дітей, планомірного їх залучення до різних видів мистецтва, формування в них полі художньої свідомості, що забезпечує творчу самореалізацію.
Перш ніж приступити до вчительської діяльності, студенти музиканти мають пройти педагогічну практику, що покаже рівень їх готовності до викладання. На рівень її проходження впливають такі показники як: мотивація, ставлення до процесу навчання, активність, прагнення до саморозвитку тощо. У них має виникнути педагогічна захопленість. Для цього під час практики студенти можуть виконувати різні ролі на уроках: бути музикантами, режисерами, лекторами чи акторами. Також у них має бути добре поставлена та розвинена мова, адже в майбутньому саме за допомогою мови та музики він має здійснювати вплив на думки, свідомість та поведінку інших.
Сучасну професійну модель вчителя музики можна охарактеризувати наступними показниками. Це розвинена інтелектуальна компетентність, мається на увазі організація знань, їх структурованість, оперативність під час аналізу ситуацій, швидкі та ефективні рішення в музичній сфері. Інтелектуальна ініціатива, що є органічною єдністю музично-виконавських, музично-пізнавальних та музично-творчих прагнень. Самореалізація, під якою розуміють дотримання цілей сучасної музичної освіти, прогнозування власних досягнень, оцінку ефективності професійної роботи на основі саморефлексії. І останнім показником є саморегуляція – вільне управління власною професійною діяльністю, здатність швидко реагувати на педагогічні інновації, використання новітніх прийомів та засобів.
До основних стратегічних напрямів підвищення якості музичної освіти можна віднести: методологічне забезпечення сучасними концепціями виховання, використання ІКТ, використання індивідуалізації та диференціації музичної освіти тощо.