У Вінниці нараховується 74 захисні споруди цивільного захисту населення, простіше кажучи – бомбосховища. З них у придатному стані – тільки з десяток. Та й вони розраховані винятково на працівників конкретних підприємств і можуть «прихистити» не більше десяти тисяч населення
Епопея навколо 21 грудня продовжується. Незважаючи на всі заспокоювання астрономів і вчених, що у зв’язку з закінченням календаря майя кінця світу не буде, пристрасті наростають. Ба, навіть Ірина Білик, за інформацією ЗМІ, збудувала собі бункер на чорний день.
Як виявилось, у Вінниці теж є ряд приміщень, де можна перечекати техногенну чи природну катастрофу. Усі вони розраховані на нетривале перебування людей – протягом кількох годин. Але при необхідності в них можна протриматися до трьох днів. Метрові, а подекуди і двометрові стіни мають захистити від викиду хлору та аміаку, радіації, бомб, землетрусу та інших стихій. Щоправда, в основному, вінницькі бомбосховища, точніше, як вони правильно називаються «захисні споруди цивільного захисту населення» не призначені для захисту всього населення.
Ще один момент – багато з них використовуються далеко не за призначенням: під склади продуктових товарів, офіси і навіть магазини.
Скільки
– Всього на території міста знаходяться 74 захисні споруди цивільного захисту, – каже начальник відділу з питань надзвичайних ситуацій, мобілізаційної та оборонної роботи і режиму секретності міськради Олег Парфілов. – Проте сьогодні стан більшості з них залишає бажати кращого. Близько 20 з них, як, наприклад, на території колишнього Хімпрому, просто затоплені водою. В багатьох пошкоджені конструкції, тобто вони руйнуються, інші мають проблему з герметичністю тощо. Таким чином, у задовільному стані знаходяться тільки близько десяти.
Усі вони розраховані на різну кількість людей: від 200 до 3,5 тисячі. Тобто, в них можуть знайти собі тимчасовий прихисток не більше 10 тисяч людей.
Зразково-показові і не дуже
Підземні сховища у Вінниці почали будувати з 50-х років 20 століття. У 60-70 роках вони будувалися масово. Тоді, в обов’язковому порядку, разом зі зведенням підприємства будувалось і сховище.
Серед найновіших сховищ – ті, які побудовані в 80-х роках. Це підприємства «Вінницяобленерго» та «Вінницягаз».
Вони сьогодні числяться у списку найкраще збережених. До таких Олег Панфілов також відносить захисні споруди на Вінницяводоканалі, Залізничній стації та ін.
– Це ті підприємства, які підтримують сховища у належному стані, – каже він. – Намагається це робити і компанія «Рошен». Але там поруч побудований житловий будинок і приватний транспорт мешканців фактично проїжджає над сховищем, дорога руйнується. В результаті в споруду потрапляють опади.
Найбільше бомбосховище розташоване на території заводу «Маяк». Воно розраховане на 3,5 тисячі людей. Але фахівці характеризують його стан як ближчий до незадовільного: воно дуже велике і підприємство, яке раніше було дуже потужним, зараз, хоча і намагається, не має змоги в повному обсязі утримувати цю захисну споруду.
Має свої сховище і Вінницьке трамвайно-тролейбусне управління. Проте з двох в нормальному стані знаходиться тільки одне. З другим проблеми – ґрунтові води.
Мають свої сховища і Перша міська лікарня та лікарня швидкої медичної допомоги. Але і їх стан не найкращий.
Дещо курйозною є доля колишнього сховища асфальтобетонного заводу. Воно знаходиться через дорогу від підприємства – в приватному секторі. Власник ділянки вирівняв ділянку, засипав там чорнозем і щороку саджає картоплю.
Не в кращому стані і сховища, які зараз у власності підприємців, за словами Олега Парфілова, багато з них навіть за документами з Бюро технічної інвентаризації проходять як звичайні підвали.
– Тому дуже часто, коли ми приходимо з перевірками на такі об’єкти, власник нам просто каже: хлопці, вибачте, але я купував звичайний підвал, – розповідає експерт.
На даний час існує постанова Кабміну, якою забороняється захисні споруди передавати в оренду. Що стосується споруд, які знаходять в комунальній і державній власності – ця постанова виконана. Також президент уже підписав Кодекс цивільного захисту. Документом дозволяється знімати з обліку об’єкти, під час проведення їх інвентаризації. Ми вже почали цю процедуру, але остаточне рішення приймається в Києві на рівні міністерства.
Для кого
Але це не означає, що у випадку чого, в те чи інше бомбосховище може прийти кожен бажаючий. За словами Олега Парфілова, ці споруди розраховані винятково на робітників підприємств, на території яких вони розташовані.
– Всі споруди призначалися та призначаються виключно для укриття робочої зміни підприємств, – каже він. – Для укриття населення вони не передбачені. Фактично ці сховища, або бомбосховища, як їх називали раніше, не призначені взагалі для надзвичайних ситуацій у мирний час. Якщо війна – населення укривається в найпростіших сховищах, тобто в підвалах житлових будинків.
Якщо ж якась надзвичайна ситуація вникає на хімічно-небезпечних підприємствах, а до таких у нас відносяться, Водоканал, «Вінпромхолод», «Аграна Фрут Україна», олієжиркомбінат, то населення має тимчасово евакуюватися.
– Враховуючи те, що час випаровування хлору та аміаку складає чотири години, а в нас на хімічно небезпечних підприємствах інших небезпечних речовин немає, у разі аварії, населення з небезпечної зони пішки висувається в бік перпендикулярний направленню руху хмари хлору або аміаку, – каже Олег Парфілов. – А потім повертаються назад. Про саму небезпеку люди попереджаються через міську систему сповіщення або через гучномовці на автомобілях правоохоронних органів.
Протирадіаційні підвали
Серед недобудованих бункерів – приміщення нічного клубу «Курсаль». Але через те, що свого часу його так і не добудували, об’єкт так і не був взятий на облік. Кажуть, є захисне підземелля і під «Книжкою», на території деяких шкіл, та на території Військового госпіталю. Але в мерії ці об’єкти офіційно не числяться.
Так само, як і підвали в так званих «сталінках», яких багато в центрі та на Замості. Колись ці підвали будувались як протирадіаційні укриття.
– Але вони вже давно, ще з 80-х років, зняті з обліку, – каже Олег Парфілов. – Сьогодні деякі з цих підвалів використовуються під офіси чи магазини.
Їх можна розпізнати по невисокому бетонному «грибку» з похилим дахом і загратованим «віконцем». Це вентиляційна шахта.
За словами директора АН «Альфа» Романа Козловського, оренда такого підвалу може обійтися від 200 гривень за метр квадратний на місяць. А ціна купівлі за останні роки фактично зрівнялась з ціною на житлову нерухомість – від 1200 доларів за метр квадратний.
При цьому відзначається, що в бізнес-цілях використовується не так уже й багато підвальних приміщень.
Екскурсія у бомбосховище
На території Водоканалу знаходяться три бомбосховища. Кожне з них розраховане на одночасне перебування 100 людей. Йдемо на одне з таких.
За словами начальника штабу цивільної оборони підприємства Леоніда Глуханюка, сховище призначене для укриття робочої зміни у випадку, якщо, наприклад, станеться аварійний витік хлору.
– Але, на щастя, за всі роки сховищем не доводилось скористатися, – каже він. – Також тут можна сховатися він бомбування. Але, знову ж таки, на щастя, в наш час це не актуально.
Захисну споруду видає невеликий «козирок», який нагадує димохід з решіткою. Це вентиляційна шахта. Через яку повітря ззовні потрапляє на спеціальну фільтрову установку в середині, фільтрується і далі подається уже очищене.
Леонід Євгенійович відкриває двері. Поки що приміщення нагадує звичайний погріб. Але при спуску вниз уже видно герметичні двері, які у випадку небезпеки мають задраїтися «наглухо».
Товщина стін – близько метра. Площа – 120 метрів квадратних. Тут пахне звичайним льохом і сирістю. Але сховище придатне для укриття.
– У нас підприємство працює з хлором, тому ми підтримуємо сховище в належному стані, правда, в залежності від наших фінансових можливостей. В рік десь виходить тисяч десять.
У підземеллі є навіть два резервуари для води, місткістю 300 літрів кожен. Обидва – обмащені гіпсом, щоб вода не псувалася.
В бомбосховищі дві основні кімнати з розміщеними двохповерховими лавками. Є два туалети, кілька допоміжних і технічних кімнат. Мобільний телефон тут не ловить мережу. Для зв’язку з зовнішнім світом – є стаціонарний телефон.
– Також у нас є радіо, – каже Леонід Глуханюк. – Щоб отримувати інформацію, що коїться назовні. І знати чи минула небезпека.