«Бродячі» мандрівники витрачають роки на те, щоб об’їхати світ. Але що, якщо деякі країни можна просто… пропустити? Журнал Times розповідає історію Річарда Колбі, 64-річного лондонського адвоката, який об’їхав майже весь світ за час своїх відпусток:
Я побував у 176 країнах – тобто в усіх, крім тих, що не визнані Організацією Об’єднаних Націй. Мене часто запитують, які я полюбив більш за все. Деякі варіанти банальні – це Іспанія, Франція, (частина) США; Перу (Мачу-Пікчу наживо гарніший, ніж на фото); Узбекистан (Регістан – площа в центрі Самарканда, що миліша за Тадж-Махал); або Самоа, де є всі передбачувані “місця” тихоокеанського острова разом із бюджетним готельним відпочинком.
Мабуть, найцікавіше питання, – які країни мені подобаються найменше, куди б я задумався поїхати ще раз.
Відповісти непросто: багато держав можуть легко претендувати на це звання, і було б неправильно обмежуватись лише такими, де рівень бідності не дає змогу отримати повну насолоду від подорожі.
Я також прибрав зі списку країни, де зараз відбуваються активні бойові дії, чи терор місцевого населення. Наприклад, Судан чи Бурунді насьогодні набагато небезпечніші, ніж 20 років тому. Або Гаїті: 2017-го зразка він здавався благополучною країною, але через кримінальні угруповання повністю зник із туристичних маршрутів. Інший приклад: як би це не звучало парадоксально, але жорстокий та популярний президент Сальвадору, Наїб Букеле, домігся безпеки на вулицях (якщо порівнювати мою подорож 1993-го року). Але ув’язнення майже двох відсотків населення – не найдемократичніший спосіб.
Переходимо до короткого «антирейтингу країн для подорожей»
ОАЕ
Попри свою туристичну популярність серед європейців, ставлюсь до Еміратів з неприязню через різкий контраст між пригніченими заробітчанами та хизуватою розкішшю місцевих мешканців. Дивно, але цей загальновідомий факт не зупиняє потік туристів, які обирає ОАЕ для відвідування хмарочосів, зупинки у розкішних готелях, витрат в велетенських молів, оренди суперкарів, яхт чи гідроциклів (дивіться bimba.rent/ua/t/jetski/ для прокату в Україні).
Тувалу
Другою найгіршою країною для відпустки вважаю Тувалу. «Де, чорт забирай, знаходиться Тувалу?», – так, є навіть книга з такою назвою. Це острівна держава за 3000 кілометрів від Нової Зеландії. Головна претензія в тому, що це перша країна у світі, яку ймовірно затопить через кліматичні зміни. А ще, незважаючи на те, що це 4 тропічні острови, тут немає жодної природної краси чи широких пляжів, на які ви очікуєте. Головною цікавинкою є аеропорт. Але через те, що за тиждень тут здійснюється лише чотири рейси, решту часу вечорами на злітно-посадковій смузі бігає п’ята частина населення, граючи у футбол та ганяючи на мопедах.
Екваторіальна Гвінея
Гірше йдуть справи з африканською Екваторіальною Гвінеєю, де більша частина населення мешкає в столиці Малабо на острові. Тут майже немає пам’яток, а для прогулянок центром доводиться робити значні гаки, щоб не опинитися надто близько до президентського палацу. Теодоро Мбасого править із 1979 року, викачуючи нафтові багатства. Країна об’єктивно виглядає як одна з найбідніших на континенті: громадський транспорт практично не функціонує, а будівлі перебувають у критичному стані. Найпривабливішим місцем вважається водоспад Iladyi, який, за словами експатів, закрили для відвідувань, щоб родина президента могла насолоджуватися ним без сторонніх очей. Чому я їжджу такі місця? Суто з цікавості.
До речі, Еритрея, не менш деспотична в політичному контексті, але набагато гостинніша для туристів. В Асмері, столиці, де збереглася архітектура часів італійського ар-деко, можна затриматися на кілька днів.
Катар
Тут майже та сама ситуація як з ОАЕ – важко спостерігати жахливі умови життя для робітників-мігрантів нарівні з корінними катарцями, що живуть у гламурному достатку. Для тих, кому цікавий арабський світ, краще почати з Марокко чи дуже популярного Єгипту.
Ватикан
46-річний данський шукач пригод Тор Педерсен став першою людиною, яка за десятиліття подолала 380 000 кілометрів, діставшись до кожної країни світу без перельотів:
«Я б ніколи не став судити про країну за її жителями. Зазвичай люди допомагають і виявляють гостинність щодо незнайомців. Але Ватикан – зовсім інший. Якщо відкинути релігійні цілі відвідування, що ТАМ взагалі коїться? Яка ще країна закривається о 10-й вечора і просить гостей приходити на 7-му ранку? Ви не можете тут забронювати номер на ніч, або повечеряти в ресторані. Щоб провести ніч, мені довелося спати серед безхатьків на зовнішній околиці Ватикану».
P.S. Як би там не було, кожна подорож – це унікальний досвід, і тільки Вам вирішувати, куди полетіти!