Ця детективна історія, в якій фігурують педофілія, викрадення серед білого дня, побиття в приміському лісі та звинувачення у катуваннях одразу трьох міліціонерів, сьогодні на слуху всієї Вінниці. Адже після 2 років млявих розслідувань, пошуку доказів сексуального злочину та відсидки в СІЗО підозрюваного в педофілії в однієї із сторін сімейного скандалу, схоже, здали нерви…
І на вулиці Артема, навпроти хлібозаводу, вінничанку Світлану Семенівну, що звинуватила екс-чоловіка у розбещенні своєї неповнолітньої доньки Тані, троє невідомих у масках силою посадили її з донькою в синій бусик і вивезли за Вінницю для ударної «бесіди по душах»…
У рекетирському стилі найняті бандити в лісосмузі за Вінницею вибивали з 41-річної заявниці у присутності доньки розписку про відсутність претензій до педофіла. Для переконливості своїх аргументів 16-річній жертві вітчимового сексуального насилля викрадачі зламали руку… Мамі з донькою одягали пакети на голову, скотчем в’язали ноги, а руки закували в наручники. І лише після госпіталізації двох жертв викрадення та їхнього звернення до прокурора замовчувана останні тижні кримінальна справа зрушила із мертвої точки та стала публічною!
– Ця справа досі ще не розкрита і тому до завершення слідства ми не можемо розкривати деталі та обставини злочину, — повідомила минулого тижня про цей надзвичайний випадок керівник ЦГЗ МВС Вінниччини Ганна Олійник. — Втім, кримінальна справа за частиною 2 статті 146 «Викрадення і позбавлення волі» по даному факту порушена і вона передбачає до 5 років позбавлення волі.
Водночас стало відомо, що після бандитського «побачення» з невідомими людьми Світлана Семенівна та її донька опинились у лікарні! Як стало відомо, викрадачам все-таки вдалось вибити у матері розписку, що вона не має до чоловіка, котрий знаходиться у СІЗО за розбещування падчерки, жодних претензій…
Депутат Вінницької міської ради Володимир Савельєв, який відстежує цю ситуацію та надає постраждалим юридичну допомогу, так прокоментував затяжний трилер навколо справи досі не посадженого за грати педофіла:
– Я не суддя, адвокат чи прокурор. Я просто батько, який не може дивитись на це беззаконня. Бо, на мою думку, наявних фактів та доказів давно мало б вистачити для затримання та суду над усіма учасниками цієї ганебної справи. Але, судячи із усього, за ними стоять впливові родичі, в тому числі й в погонах, і тому ця справа залишалась без руху в шухлядах слідчих. Але останній «безпредєл» із викраденням Світлани і Тані на вулиці Артема має зрушити її з місця. Невже треба було чекати цих залякувань, побоїв та перелому руки дитини, аби такою ціною правосуддя і міліція нарешті почали виконувати свої прямі обов’язки перед людьми?
Зрозуміло, що весь цей час тривали пошуки цих загадкових викрадачів… Яким же було здивування, коли оперативники вийшли… на своїх колег-офіцерів. Ними виявились колишній начальник дільничних райвідділу міліції, теперішній – що заступив на його місце і ще один дільничний.
Чому і як всі вони опинились у цій справі, що поєднало підозрюваного у педофілії і міліціонерів?
Ось яка попередня версія: організатор викрадення — майор міліції, який нещодавно погорів на хабарі та був звільнений із правоохоронних органів, перебував у СІЗО в камері разом із чоловіком, якого підозрюють у педофілії. Там і виник цей план. Пізніше до нього як замовник, що розрахується за виконану роботу, долучилась ще сестра підозрюваного у розбещенні неповнолітньої.
12 липня обласна прокуратура заявила:
«… у викраденні брали участь три працівники правоохоронних органів, а саме, дільничні інспектори міліції Вінницького РВ УМВС України у Вінницькій області.
Беручи до уваги, що в матеріалах справи містяться достатні дані, прокуратурою Вінницької області порушено кримінальну справу».
Після цього викриття на контакт із пресою пішла мама жертви сексуального насилля — Світлана Семенівна, що погодилась спілкуватись із нашим журналістом лише в публічному місці — депутатській кімнаті вінницької мерії.
– Ви відчували, що вам з донькою загрожує небезпека? До цього вам погрожували чи, може, пропонували мирно вирішити питання?
– Все було спокійно, але кілька разів на домашній телефон були дзвінки від якогось чоловіка, що представлявся спершу працівником прокуратури, потім помічником судді… Він просив про зустріч біля бані по вулиці Артема для підписання якихось документів. Але я до нього на зустріч не пішла — побоялась! Тоді 26 числа зранку, після того, як меншу 4-річну Катю завела в дитсадок і зі старшою Танею йшла додому, з’явився той синій бус і перегородив нам дорогу.
– А що було далі? Ви запам’ятали голоси та обличчя тих трьох?
– Це було як пришвидшене страшне кіно… Вони раптово вискочили, відкрили бокові дверцята і закинули нас із Танею, немов мішки, на підлогу та миттєво наділи маски! А нам на голови натягнули целофанові пакети… Я думала — це кінець! Живими ми звідси вже не вийдемо… Вони тиснули на те, що мій колишній винен їм 10 тисяч доларів і якщо я відмовлюсь від претензій до нього, це допоможе вибити борги із Толі. Нас били, погрожували згвалтуванням, викручували руки, наливали горілку до рота, скотчем заліплювали роти… В цей час рука у Тані вже була зламана і мені як матері нічого не залишалось, як погодитись на їхні умови. Після консультацій по мобільному із адвокатом і однією родичкою педофіла мені чітко сказали: «В лікарню не йди! В міліцію не жалійся! Пиши відмову — будеш жити!!» Їхні голоси досі звучать у моїй голові. А тоді вони викинули нас десь на узбіччі та поїхали, наказавши занести заяву в зазначене місце…
– Як вам вдалось дістатись додому, і хто викликав міліцію?
– Нас викрали о 8.30 ранку, а десь близько 12-ї години дня ми з Танею вийшли на кінцеву зупинку маршруток біля колишнього ДПЗ. Тоді одразу ж поїхали в дитячий садочок, аби забрати меншу доньку. Це було близько першої години дня, і тоді довелось на «швидкій» везти Таню із зламаною рукою в дитячу обласну лікарню. Я просила всіх лікарів не запитувати дитину про причину травми, але мене вмовляли — викликайте міліцію! І я викликала! Приїхали слідчі, в тому числі й вже відомі мені персонажі… Закрутилась справа, і я вже опізнала ту машину та тих чоловіків… Вже затримано сестру мого колишнього громадянського чоловіка, яка, ймовірно, була в курсі цієї «операції» з вибивання моєї розписки.
– Це правда, що менша донька у вас від цього чоловіка і дитина вже знає, що її тато в тюрмі за гратами?
– Ми познайомились у 2006-му на зупинці. Я сама виховувала Таню і вже десять років була самотньою. І тут це знайомство… Тепер мене всі запитують: «Де ти його знайшла?» Але спершу в нас була хороша сім’я, я народила від нього Катю, а він тим часом непомітно для мене «підлягав» до старшої тоді ще 12-річної доньки… Ви уявляєте мій стан?! Коли дитина побоялась все це мені розповісти і сказала про домагання нового тата бабусям, я відмовлялась у це вірити, але коли після арешту знайшла щоденник Толі — жахнулась… І він став речовим доказом на одному із судів. Тепер я мрію лише про одне — забути про цей жах та вивезти дітей в інше, нікому не відоме місце…
Богдан КОВАЛІЙ