«Коли почалась війна — я не чекав повістки. Я обрав Україну і став до бою» — ці слова міг би сказати кожен справжній Захисник. Але саме так жив і воював Михайло Михайлович, доброволець, захисник, побратим і людина з великим серцем.
Його шлях — це історія незламності. Від строкової служби — до найзапекліших боїв повномасштабної війни. Він не ховався, не вагався — став до лав ЗСУ добровільно, за покликом серця.
Благодатне — 100 днів без ротації. Далі — Херсонщина, Харківщина, Бахмут, Лиман. Михайло пройшов найгарячіші точки війни, завжди залишаючись світлою, щирою людиною. Він надихав побратимів, підтримував кожного, навіть у найважчі моменти.
4 травня 2025 року, під час бойового завдання в н.п. Зарічне Краматорського району Донецької області, Михайло загинув внаслідок ворожого авіаудару. У травні він мав одружитися з коханою дівчиною Тетяною. Але замість весілля — зустріч на щиті. Він повернувся додому востаннє… у день свого 30-ліття.
Сьогодні родина, побратими і тисячі українців ініціювали петицію до Президента України з проханням присвоїти Михайлові звання Героя України посмертно. Це не просто нагорода. Це — визнання подвигу, любові до Батьківщини і людяності, яку не стерти війною.
Його серце більше не б’ється — але його мужність і доброта житимуть у серці кожного, хто пам’ятає. Підтримайте петицію. Нехай Україна пам’ятає свого Героя.
🔗 Підписати можна тут:
👉 https://petition.president.gov.ua/petition/247086
