Економічний ефект китайських інвестицій в українську економіку буде близький до нуля, а на вартість наданих 
кредитів можна автоматично зменшувати вітчизняні ЗВР.
Українська влада в останні роки захопилася налагодженням тісних економічних відносин з Китаєм. Це співробітництво в більшості випадків зводиться до залучення китайських кредитів в різні галузі вітчизняної економіки.
Зокрема, ще на початку 2011 року Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами підписало з Експортно-імпортним банком Китаю угоду щодо кредитування в розмірі 2 мільярдів доларів на спорудження об’єктів інфраструктури Київської області, головними серед яких є будівництво великої кільцевої дороги навколо Києва та будівництво залізниці між столицею та міжнародним аеропортом “Бориспіль” – так званий проект “Повітряний експрес”.
У листопаді 2011 року був підписаний меморандум між Радою міністрів Криму, Експортно-імпортним банком Китаю і Китайською національною корпорацією машинної промисловості і генеральних підрядів.
Він передбачає проекти з будівництва сільськогосподарського комплексу, у т.ч. зерновий елеватор, комбікормовий завод, холодильні приміщення, завод з виробництва біопалива, біогазові електростанції, фрукто- і овочесховища.
У 2012 році китайський вектор почали освоювати профільні міністерства. Влітку того ж року Міністерство енергетики та вугільної промисловості підписало з Державним банком розвитку Китаю протокол про співпрацю у галузі заміщення споживання природного газу, який відкриє для України спеціальну кредитну лінію на загальну суму 3,6 мільярда доларів.
За рахунок залучених коштів Міненерговугілля планує перевести об’єкти української теплоенергетики на використання вугілля замість російського газу. Також сторони планують побудувати завод з газифікації бурого і кам’яного вугілля.
Паралельно з Міненерговугілля набралося китайських кредитів і Міністерство аграрної політики, яке підписало меморандум з Експортно-імпортним банком Китаю про співпрацю з підтримки пріоритетних проектів у сільському господарстві.
Меморандум дає можливість Україні залучити кошти в обсязі 3 мільярдів доларів на фінансування досить аморфних проектів у сільськогосподарському секторі.
Більшість названих програм в поточному році вже почали свою роботу в практичній площині про що регулярно звітують керівники профільних відомств.
В поточному році розпочалося фінансування “Повітряного експресу”, НАК “Нафтогаз України” отримав бюджетні гарантії на залучення кредитів для енергетичних проектів, а Мінагрополітики визначалося з пріоритетом свого кредиту ‑ відновлення систем зрошення.
Українській владі здається, що вона знайшла країну Ельдорадо, з якої до України потечуть колосальні інвестиції.
На жаль, вітчизняні чиновники навіть не поцікавилися, чому такі дешеві та вигідні китайські кредити не користуються популярністю в розвинених країнах Заходу навіть в умовах катастрофічного браку фінансових ресурсів.
Попри вигідні умови залучення кредитів та більш низьку вартість проектів, які пропонує фінансувати Китай, в ЄС досить обережно ставляться до подібного формату співробітництва.
І справа тут не в абстрактних геополітичних міркуваннях, а в конкретних проблемах, які може створити таке співробітництво.
По-перше , китайці завжди наполягають на тому, щоб в тих проектах, які вони кредитують, генеральним підрядником виступала китайська компанія, а більша частина технологій, обладнання та матеріалів закуповувалася в КНР.
За таких умов економічна ефективність подібних інвестицій для держави наближається до нуля.
В економічно розвинених країнах потужні національні проекти не являються цінністю самі по собі, держава використовує їх для стимулювання економічної активності. Китайський же варіант співробітництва – це стимулювання китайської економіки за рахунок бюджетних ресурсів інших країн.
По-друге, окрім повного матеріального забезпечення, китайці привозять також своїх робітників, що збільшує міграційні потоки. Як наслідок, держава, яка отримала китайські “інвестиції”, має взяти на себе соціальне забезпечення цих робітників.
Така тактика яскраво простежується на теренах країн СНД. Наприклад, для реалізації спільного технологічного парку під Мінськом, китайський генпідрядник завіз до Білорусі 650 тисяч китайців. В Грузії для реалізації 150 мільйонів доларів інвестицій в олімпійське поселення китайська підрядна компанія планує завести 130 тисяч китайських робітників.
Очевидно, що такий формат співпраці не дуже цікавий для європейських країн, тому просування КНР в ЄС досить ускладнено. Власне, через це китайці активно намагаються освоювати периферію ЄС, а зокрема і Україну.
На жаль, більшість експертів звертають увагу лише на суми залучених коштів, хоча головні загрози для держави криються саме в деталях.
Низка чиновників вже поспішили назвати всі ці проекти китайськими інвестиціями, що не відповідає дійсності. Насправді, мова йде про залучені кредити, які Україні потрібно буде повертати.
При цьому, умови залучення боргових ресурсів не такі вже й пільгові, як це намагаються подати. Наприклад, на будівництво “Повітряного експресу” китайці нададуть кредит терміном на 15 років зі ставкою LIBOR +3,5% та пільговим періодом у 4 роки.
Щодо реалізації проектів у сфері сільського господарства, то кредит надано за ставкою Libor+4,5% на 15 років з п’ятирічним пільговим періодом.
Очевидно, що умови кредитування України трохи ліпші чим вартість коштів на відкритому ринку, але гірші від тих, які пропонують ЄБРР та Світовий банк.
Більш того, окрім обслуговування і виплат за кредитом, в умові передбачений комісійний внесок за кредит, який як раз компенсує пільговість кредиту в перші 4 роки.
Для більшості залучених гарантій також необхідно надання державних гарантій з боку України, що означає якщо проект на окупиться, то цей недобір буде покриватися коштом державного бюджету.
По-друге, мультиплікаційний ефект для економіки України від залучених китайський “інвестицій” буде мінімальним, оскільки в кожній угоді китайці прописали умову, що технології, машини і обладнання будуть поставлятися з КНР.
Зокрема, в угоді про кредитування “Повітряного експресу” визначено, що генеральним підрядником буде Китайська державна компанія машинної індустрії та генеральних підрядів, яка самостійно здійснюватиме закупівлі.
Щодо проектів заміщення споживання природного газу, то в протоколі з Міненерговугілля зазначено, що проекти будуть реалізовуватися із залученням китайських технологій.
В сфері проектів розвитку сільського господарства, з 3 мільярдів доларів лише половина буде надана грошовими коштами, а ще на 1,5 мільярди Китай поставить устаткування.
Таким чином, Україна вже взяла на себе майже 10 мільярдів доларів зобов’язань. Ці кошти необхідно буде віддавати, і якщо ситуація з платіжним балансом не покращиться, єдиним джерелом покриття кредиту стануть ЗВР Нацбанку.
Частина проектів, що кредитуються Китаєм дійсно будуть генерувати певну валютну виручку, або зменшення відтоку валюти, але мультиплікативний ефект таких інвестицій для економіки буде мінімальним.
Фактично, Україна просто закупить в кредит китайське обладнання і технології, тоді як вітчизняний бізнес залишиться без замовлень.
При цьому, більшість проектів, що віддані китайцям можливо було б реалізувати власними силами і технологіями, а 10 мільярдів доларів можна було спрямувати у вітчизняну економіку, навіть з урахуванням значного обсягу розкрадання цих коштів – які так чи інакше все рівно лишилися б в Україні, стали б досить потужним стимулом для розвитку.