У липні минулого року над Донбасом було збито малайзійський цивільний літак. Судячи з усього, розслідування нідерландської влади добігає кінця, й восени можна очікувати на офіційний висновок. Це фактор значною мірою технічний, але вже абсолютно зрозуміло, що він матиме політичні наслідки. Тепер виявляється, що й юридичні.
Країни, що проводять незалежне розслідування справи за фактом катастрофи літака Малайзійських авіаліній над територією України 17 липня 2014 та загибелі 298 осіб, звернулися до Ради Безпеки ООН з проханням створити міжнародний кримінальний трибунал для притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні пов’язаних із цим інцидентом злочинів.
Зокрема, Австралія, Бельгія, Малайзія, Нідерланди та Україна вважають, що створення Радою Безпеки ООН незалежного міжнародного кримінального трибуналу «є кращим засобом забезпечення справедливості для жертв та їхніх близьких, і відповідає найвищим міжнародним стандартам». Створення трибуналу підтримує Великобританія і багато країн Євросоюзу.
Здавалося б, справа потрібна й хороша. Правда має восторжествувати, винні визначені й понести заслужене покарання. Все в межах звичайної юридичної практики, і той факт, що трибунал передбачається міжнародний, мало що змінює по суті. Для створення трибуналу необхідне рішення Ради Безпеки ООН або Генеральної асамблеї.
Ось тут і виникли проблеми. Проти, у будь-якому разі на сьогоднішній день, виступає Росія. Президент Путін у розмові з голландським прем’єром Марком Рютте підкреслив, що для ухвалення рішення про судові механізми й притягнення до покарання винних у цьому злочині необхідна активна робота із завершення міжнародного розслідування, що має бути ретельним та об’єктивним, мати незалежний і всебічний характер.
Хто ж буде заперечувати проти ретельного та об’єктивного розслідування. Тільки не дуже зрозуміло, чому це має перешкодити організації міжнародного трибуналу.
Як каже народна мудрість, кішка знає, чиє м’ясо вона з’їла. І як за це рано чи пізно доведеться відповідати. Як злодійкуватій тварині, так і країні, котра веде неоголошену війну проти України.
Друга проблема, що стоїть перед російською владою. Знову ж формально Росія у бойових діях на Донбасі не бере участі. Звинувачення може бути пред’явлено сепаратистам-терористам. Однак від самого початку було очевидно, що ракетні комплекси, з яких було збито малайзійський літак, доставлено з Росії, й управляли ними російські військовослужбовці, що пройшли необхідну підготовку. Слідуючи словам Путіна, вчорашні трактористи й шахтарі навряд чи у своїй більшості володіють необхідними знаннями та вміннями. І це зумовило той потік брехні та наклепів, який досі захльостує російські ЗМІ й федеральні канали.
Російській владі, спадкоємиці влади радянської, чим вони пишаються, не вперше так брехати. Навчилися у товариша Сталіна. Спочатку заперечували наявність таємних протоколів до пакту Молотова-Ріббентропа, потім були розстріл польських офіцерів у Катині й інших радянських в’язницях і таборах, розстріл робітників у Новочеркаську тощо. Список цієї державної брехні настільки довгий, що весь його за один раз і не наведеш. Потім, коли таємне все-таки стало явним, довелося визнати провину держави й навіть вибачатися перед усім світом. Хто ж тобі після всього цього потоку брехні повірить.
У випадку з малайзійськім літаком російська влада цій ганебній традиції не зрадила. Мало того, багато разів помножили подібні досягнення на вельми слизькій стежці.
Складність визнання з боку Росії своєї частки провини за трагедію, що розглядається, обумовлена як уже згаданою декларацією про неучасть у війні в Україні й обставиною матеріального характеру. Визнання, закріплене юридично, запустить механізм компенсацій родичам загиблих. Суми наберуться чималенькі. Тільки Гіркіну-Стрєлкову пред’явлено позов у суді Чикаго на понад $ 900 млн. Легко припустити, що ця сума зовсім не остаточна й далі буде.
З урахуванням того, що у справі ЮКОСу вже набігло понад $ 60 млрд, перспектива опинитися в боргу за судовими рішеннями такої величини зовсім російській владі не посміхається. До того ж і Україна за Крим та Донбас готується заявити про свої позови, й також на мільярди доларів. Так легко дійти до $ 100 млрд, а золотовалютних резервів у Росії всього на $ 350 млрд. І їх увесь час доводиться витрачати.
Все перераховане є факторами зовнішніми, але є й внутрішній, і не менш складний для Кремля. І він розпадається на кілька складових. По-перше, Майкопська справа, як і попередні, наочно показала, що відкриту війну за Донбас більшість російських громадян не підтримує. Соціальне становище в країні і так не надто хороше, щоб гратися з вогнем його подальшого загострення.
По-друге. Визнання відкритої агресії на Донбасі неминуче ставить питання і про агресію в Криму, а це вже проблема легальності російської влади.
По-третє. Приклад Сербії показує, що визнання повноважень міжнародного трибуналу і засудження за війну проти сусідів неминуче призводить до зміни влади й державного курсу. Як у персональному сенсі, так і в державно-правовому. Була Сербія ворогом НАТО, а тепер робить кроки для вступу до Альянсу. Путін і К° чудово усвідомлюють можливі наслідки рішень трибуналу для них особисто і докладають усіх зусиль для того, щоб не допустити таких подій. Наскільки виходить і наскільки вийде — це вже інше питання.
Захід надто довго запрягав, намагався домовитися з російським керівництвом на прийнятних умовах відступу останнього, але все виявилося марним. Кремль сприймав таку позицію як слабкість і навіть своєрідне боягузтво. Небажання розширювати конфлікт у Москві інтерпретували як можливість змусити Захід визнати гегемонію Росії не тільки над східною частиною Європи, а й на Південному Кавказі й у Центральній Азії.
Тепер всьому цьому настав кінець, і Захід розпочав поступове, але неухильне удушення Росії. На кожен крок з ескалації конфлікту буде слідувати посилення санкцій.
Наступною цілком реальною загрозою є низка судових рішень. І навіть якщо формально санкції буде знято, приклад Ірану показує, що процес це нелегкий і довгий, то арешти російського майна та рахунків у закордонних банках будуть продовжувати вже судові пристави. При цьому виконавча влада не зможе це зупинити, оскільки на Заході суди справді незалежні.
Становище Москви, як-то кажуть, гірше губернаторського. На 21 липня призначено голосування в Раді Безпеки (РБ) з резолюції про створення міжнародного трибуналу щодо катастрофи малайзійського «Боїнга». Як повідомляє ТАРС, автори резолюції закінчили роботу над проектом і він набув остаточного вигляду.
Підтримати резолюцію — означає взяти на себе зобов’язання щодо сприяння роботі трибуналу й доставки на його засідання свідків, обвинувачених, експертів тощо. Зокрема й тих, хто брав участь у роздмухуванні сепаратистської пожежі на Донбасі. Як свого часу Сербії та Хорватії, доведеться видавати своїх. Як це відіб’ється на престижі Путіна серед шовіністів та кримнашевців уявити не дуже складно. Про те, що таке цілком реально, говорить заява глави дипломатії Євросоюзу Федеріки Могеріні. «Ті, хто прямо або опосередковано несе відповідальність за загибель рейсу MH17, мають відповісти за це й постати перед судом, відповідно до резолюції 2166 РБ ООН. У зв’язку із цим Євросоюз та його країни-члени повністю підтримують триваючі зусилля створити механізм переслідування, що зобов’язує і є достовірним».
Щобільше, Росія повинна буде фінансувати, нехай і опосередковано, роботу трибуналу. Іншими словами, за власні гроші сприяти своєму можливому осуду.
Скористатися правом вето й перешкодити в Раді Безпеки ухваленню рішення теж не найкращий вихід. Тим самим підтвердити, що Кремль серйозно побоюється об’єктивного розгляду та його юридичних наслідків. Якби не побоювався, то й не заперечував би.
Наступна обставина вже пропагандистського характеру. Західному читачеві й глядачеві наочно покажуть, що все, що виходить від Москви, відверта брехня. Не тільки про збитий літак, а також про бандерівців, українських фашистів, хунту, «Правий сектор», судилище над Надією Савченко тощо. Виймається наріжний камінь з основи усієї владної вертикалі. Зараз не сталінський час, інша інформація доходить через інтернет, як його не блокувати. Тож розвилка вельми своєрідна. Яким шляхом не підеш, все одно погано.
У цих умовах російська влада буде тягнути час, максимально затягувати процес створення трибуналу. У Раді Безпеки 21 липня проголосують проти, вимагатимуть дочекатися остаточних висновків нідерландського розслідування. Потім вигадають щось інше тощо.
Складність у тому, що суд може бути створено за рішенням Генеральної асамблеї ООН, а там у Росії немає права вето. До найближчої сесії не так вже й далеко.
З іншого боку, спробують знайти якийсь вихід із ситуації, що склалася. У зв’язку із цим пом’якшується антизахідна риторика. Володимир Путін, відвідавши молодіжний табір «Територрия смыслов на Клязьме» у Володимирській області, закликав молодих росіян відмовитися від ура-патріотизму й від визначення «противники» щодо США. У цьому ж ряду — повідомлення кількох сепаратистських джерел про відтік добровольців через їхнє нерозуміння, за що ж, зрештою, вони воюють. Письменник Едуард Лимонов, послідовники ідей якого також присутні в рядах сепаратистів, написав у себе у Facebook, що, за його даними, з республік кудись зникли останні харизматичні командири — Гіві й Моторола.
У зв’язку із цим цікавими є ще три новини з «ДНР». По-перше, це наполегливі чутки про швидку відставку Олександра Захарченка, який, на відміну від глави «ЛНР» Ігоря Плотницького, сприймається населенням як своя людина і дозволяє собі критикувати Мінськ-2.
По-друге, це чутки про заміну Захарченка командиром бригади «Восток» Олександром Ходаковським, який вважається близьким до олігарха Ріната Ахметова. Нещодавно він виступив із критикою непослідовності Кремля на Донбасі. Її можна розтлумачити як підготовку громадськості регіону, що втомилася від війни, до майбутніх компромісів з Україною.
По-третє, колишній чільний співробітник «Радіо Свобода» Андрій Бабицький очолить нову телекомпанію «ДНР» «Диалог». Мета — запрошувати до діалогу зокрема українських націоналістів, щоб спробувати викоренити «мову ненависті».
Кремль змушений маневрувати, й проблема трибуналу щодо збитого літака стає для нього тяжким тягарем, що може призвести до падіння всього режиму. Нехай не скоро, але у середньостроковій перспективі.
По материалам: Юрій Райхель